Вони віддали життя за Україну: Вінниця 8 березня проводжає в останню путь Юрія Швеця та Артема Уладовського

Повернувся з Європи, щоб боронити Україну – Юрій Швець

Юрій Швець до повномасштабного російського вторгнення перебував за кордоном, де вже пів десятиліття працював водієм-далекобійником, перевозив вантажі європейськими дорогами. Та коли в Україні розпочалась велика війна, чоловік одразу повернувся додому та став у стрій оборонців. Воював у 3-й окремій танковій Залізній бригаді. Був оператором БпЛА. У перші місяці захищав столицю, а далі була Харківщина з пекельними ізюмським та куп’янським напрямками. Свій останній бій воїн прийняв 4 березня поблизу села Чугунівка Куп’янського району. Йому було 38 років.

Вдома на Юрія чекали дружина та маленька донечка, мати та сестра.

«Юрій завжди казав: “Я вперед. Все зроблю сам”. Бо понад усе хотів захистити своїх побратимів. Навіть, коли здоров’я дало збій, не погодився залишити своїх хлопців і щойно став на ноги – повернувся у стрій», – розповідає дружина полеглого Героя Дарія.

Народився Юрій Швець 14 лютого 1987 року в селі Пилипи Могилів-Подільського району. Після закінчення середньої школи на Шаргородщині вивчився на маркетолога у Полтавському університеті економіки і торгівлі. До влаштування на роботу перевізником, працював торговим агентом у Вінниці, де мав сім’ю, в якій разом із дружиною виховував донечку.

«Юрій був добрим, порядним, надійним. Вмів дружити, цінував тих, кого вважав своїм другом. А найбільшою радістю для нього була донечка. Він нею дихав, не міг натішитись… Робив усе, щоб мала можливість реалізувати всі свої мрії, відбутися в обраній професії…» – каже жінка.

Церемонія прощання із Юрієм розпочнеться сьогодні об 11:30 у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору.

Поховають воїна о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

«Своїх не лишаємо на полі бою», – Артем Уладовський

Артем Уладовський долучився до війська позаминулої весни. Майже два роки виборював суверенітет та незалежність України у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Був молодшим сержантом. Брав участь у боях на донецькому, а згодом на курському напрямку. Загинув при виконанні військового завдання 28 лютого. Серце воїна зупинилося у 35 років.

«Ми своїх у бою не залишаємо. Це були його слова. Артем всіма силами намагався винести з-під обстрілу тіла побратимів, рятував поранених. Один із таких моментів закарбували на фото. На ньому він втомлений, весь у багнюці, але щасливий від того, що зміг евакуювати хлопців», – розповідає тітка та хрещена мати полеглого воїна Наталія Василівна.

Артем Уладовський народився 18 травня 1989 року у Вінниці. Рано осиротів, не так давно один за одним пішли у вічність і його батьки-опікуни. Та, попри це, він залишався сильною людиною. Після школи закінчив Вінницьке вище професійне училище сфери послуг, де опанував столярну справу. Працював на одному з приватних підприємств із виготовлення меблів.

«Артем отримував неймовірне задоволення від своєї роботи. Любив, коли все виходить так, як треба, коли сам відповідаєш за кінцевий результат, – каже Наталія Василівна. – Ми пишалися його успіхам, тому що в усьому він був справжнім та не кривив душею».

Церемонія прощання з Артемом Уладовським розпочнеться о 14:00 панахидою у Спасо-Преображенському кафедральному соборі.

Чин поховання воїна відбудеться о 15:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Щирі співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять та слава Героям!