​Місто Вінниця

 

Традиційна ідеологія Вінниці гуртує городян навколо мрії про комфортне Місто ідей – регіональний економічний, культурний, науковий, туристичний центр Правобережжя, «Золотий перетин» України. Саме тому важливим фактором збереження традиційних лідерських рис Вінниці є пам'ять її жителів про власне минуле, в якому вінничани завжди показували приклад боротьби за свої самоврядні права.

Ілюстрація_1.jpgМісто Вінниця та його територіальна громада мають славну багатовікову історію. Залишки стародавніх городищ свідчать про те, що його територія була населеною з глибокої давнини. За існуючою історіографічною традицією датою заснування міста  вважається 1363 рік, коли після перемоги у битві на Синіх Водах (1362) великий литовський князь Ольгерд, звільнивши Поділля з-під золотоординської залежності, створив Подільське князівство під рукою князів Коріатовичів і наказав укріпляти місцеві поселення. У 1393 році удільне Подільське князівство було ліквідоване, а у місті призначено першого вінницького старосту. Водночас формувалась міщанська громада, існування якої юридично було визнано у середині ХV століття. Вінниця мало право власності на міську землю, торги та ярмарки, торгово-промислові заклади та інші самоврядні права. З початку ХVІ століття міщани регулярно обирали війтів для управління містом.

Vinnytsya old 1.jpgЗа Люблінською унією (1569) Вінниця увійшла до Речі Посполитої. Відтоді розпочався новий етап колонізації тутешніх земель. Від 1570-х років старостинський уряд на міських землях осаджував замкові села Хижинці, Вишня, Цвіжин, Ведмедка тощо. 1598 року місто стало центром Брацлавського воєводства, активно зростало територіально: постали передмістя Садки, Слобідка Дубицького, Вінницькі Хутори, Малі Хутори, Щітки та Телепеньки. Завдяки порозумінню між старостами та міщанською громадою 30 травня 1640 року Вінниця отримала Магдебурзьке право за привілеєм короля Владислава ІV. З початком Хмельниччини (1648–1657) Вінниця стала центром козацької сотні Кальницького полку, а у 1653–1710 роках (з перервами) була полковим містом українського козацтва. Внаслідок Руїни, від початку ХVІІІ століття вінницькі міщани фактично втратили право на самоврядування. Боротьба за відновлення статусу міщанської громади розпочалася у  середині століття і завершилася у 1790 році, коли Вінниця отримала підтвердження привілеїв за Магдебурзьким правом.

Ілюстрація_2.jpgЗа другим поділом Речі Посполитої (1793) Вінниця була підпорядкована владі  Російської імперії. У 1793–1796 роках була центром Брацлавської губернії, 1796–1797 роках – центром Брацлавського намісництва. Невдовзі адміністративно-територіальні реорганізації понизили статус Вінниці до рівня повітового міста (1797). Містом продовжував управляти магістрат, замінений 1846 року міською думою – представницьким органом влади. Із запровадженням міської реформи вінничани з 1880 року отримали право обирати гласних міської думи як розпорядчого органу, а також створили виконавчий орган влади – міську управу. Вдале самоврядування забезпечило сталий розвиток міста упродовж десятиліть і дозволило під час Першої світової війни стати адміністративним центром Подільської губернії, що тривало до 1926 року.

Ілюстрація_2.jpgУ добу Української революції 1917–1921 років та постання Української Народної Республіки Вінниця неодноразово впродовж 1918 – 1920 років мала статус Тимчасової Столиці УНР. За радянської влади Вінниця стала центром Вінницької області (1932) і знову об'єднала подільські землі. У 1930–1937 роках Вінницькій міській раді були підпорядковані також населені пункти Вінницького району. Соціоекономічний та культурний потенціал міста зростав також за рахунок приєднання передмість та навколишніх сіл Старого міста (1934), П'ятничан (1938), Тяжилова (1950), частково Вінницьких хуторів, Сабарова (1967), Пирогового (1972).

 Ілюстрація_3.jpgІз відновленням Україною незалежності (1991), приєднанням держави до Європейської хартії місцевого самоврядування та прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997), розпочався новий етап розвитку самоврядності територіальної громади міста Вінниці. Логіка соціально-економічного розвитку організму міста обумовила суттєве розширення меж міста (2015) та створення Вінницької об'єднаної територіальної громади шляхом приєднання до Вінниці смт. Десна (2018), а у 2021 році – Вінницько-Хутірської, Великокрушлинецької, Гавришівської, Деснянської, Малокрушлинецької, Писарівської (с. Писарівка та с. Щітки), Стадницької територіальних громад.


Промисловий комплекс міста представлений більш ніж 50 великими підприємствами, які виготовляють широкий спектр промислової продукції:Vinnytsya 61.jpg

-       ТОВ «Барлінек-Інвест»,

-       ТОВ «Аграна Фрут Україна»,

-       СУІПП ТОВ «Сперко-Україна»,

-       Подільський Енергоконсалтинг,

-       ТОВ «Грін Кул», ПрАТ «Українська пивна компанія» (UBC Group),

-       ТОВ «Промавтоматика Вінниця»,

-       ТОВ Підприємство «АВІС»,  

-       ПАТ «Вінницький олійножировий комбінат»,

-       МПП «Руслана»,

-       ДП «Вінницяхліб» ПрАТ «Концерн Хлібпром»

та інші.

Обсяг реалізації промислової продукції в 2019 році склав біля 33,6 млрд грн.

 Misto 3.jpgВінниця характеризується розвиненою транспортною інфраструктурою. Загальна протяжність доріг складає 356 км разом з 22 автомобільними та пішохідними мостами, з яких три великих через р. Південний Буг. Майже 90% працездатного населення міста користується послугами громадського транспорту. Щорічно міським пасажирським транспортом Вінниці перевозиться понад 170 млн. пасажирів. Мережа громадського транспорту включає 5 трамвайних маршрутів, 14 тролейбусних, 9 автобусних маршрутів та 29 маршрутів маршрутних таксі. Основне джерело енергії громадського транспорту – електрична енергія, на долю якої припадає понад 70% загального обсягу перевезень.

 Сьогодні Вінниця  активно розвивається і як освітній та медичний центр. Місто відоме своїми медичним, технічним, педагогічним та аграрним університетами. Освітня система включає: 13 вищих навчальних закладів, 40 загальноосвітніх (37 з яких належить місту), 55 дошкільних (47 з яких належить місту) та 3 позашкільних навчальних закладів. Система охорони здоров'я у місті представлена майже 40 лікувально-профілактичними та медичними установами, з яких 15 перебувають у власності міста Вінниці. Місто має розвинену мережу приватних медичних закладів.

Vinnytsya 5.jpgГоловними туристичними об'єктами громади є вежа Артинова на Європейській площі та найбільший у Європі плавучий світломузичний фонтан. Серед інших локацій Вінницької міської територіальної громади:

- залишки комплексу єзуїтського монастиря та підземелля капуцинів,

- національний музей-садиба видатного хірурга М. Пирогова,

- літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського,

- Музей Української МАРКИ ім. Якова Балабана Вінниця,

- Музей вінницького трамвая,

- Музей моделей транспорту, виставка колекцій та мініатюр тощо.

Неподалік сучасного центру міста зберігся старий квартал з особливою атмосферою — вінницька Єрусалимка.

фото 2.jpgВулиці Середмістя прикрашають модернові будинки початку XX століття та різножанровий стрітарт XXI століття.

У Вінниці активно розвивається сфера туристичного супроводу. Кількість і різноманітність екскурсій містом зростає за якістю організації та наповненням. Їх види відрізняються місцем проведення, темою, манерою подачі (класична, театралізована, інтерактивна) і навіть способом пересування містом (пішохідна, велосипедна, водна, трамвайна, підземна).

Окрім екскурсійних атракцій у місті доступні інші варіанти дозвілля: сапсерфінг і байдарки, прогулянки теплоходом, катером, катамараном або у човні чи на гондолі, мотузковий парк у парку Дружби народів з квітня по жовтень, тюбінг-парк Vinny Land узимку тощо.

У сільських місцевостях ТГ активно розвивається зелений туризм з відпочинком поблизу водойм та історичними розвагами в центрі ремесел «Дунстан» у селі Стадниця, кінний спорт («Поні клуб», навчання кінній їзді: с. Пирогово, Корея).

 фото 3 сайт.jpgВидатні постаті Вінниці: Микола Пирогов (російський хірург і анатом), Микола Леонтович (український композитор, автор всесвітньовідомого «Щедрика»), Михайло Коцюбинський (український письменник), Натан Альтман (художник-кубіст), Григорій Артинов (вінницький архітектор), Зельман Ваксман (мікробіолог, лауреат Нобелівської премії), Сем Борн (американський кондитер-винахідник) та інші.